Атлет, артист, воїн, боєць елітного підрозділу. Денис Струнніков, «Діо», поклав життя за Україну на Донеччині у серпні 2025 року. Йому було лише 29…
Змалку Дениса цікавило все: нові люди, нові заняття, нові місця. Він постійно біг, роздивлявся світ і прагнув спробувати себе в чомусь новому. Сам навчився їздити на роликах, опанував велосипед, а з чотирьох років став справжнім «сином арени» в цирку, де працювала його мама Тетяна. Завжди був спортивним, тренованим, цілеспрямованим. Займався акробатикою та гімнастикою, цікавився іншими видами спорту.
Його дитинство пройшло через циркові залаштунки та постійні подорожі: хлопчик постійно змінював міста і школи — іноді по 5-7 разів на рік. Жонглери, акробати, вершники — Денис цікавився всім і вбирав у себе майстерність та досвід кожного.
Денис зростав без батька, і виховувати його допомагала бабуся, Людмила В’ячеславівна. Вона жила в тоді ще не окупованому Криму, в Алушті, де хлопчик і пішов у перший клас школи. Пізніше, коли йому було вже років дванадцять, юнак потоваришував з рятувальниками з місцевого пляжу. Ці сильні та мужні люди навчили його, як рятувати життя на воді, як надавати першу медичну допомогу. Тут же він вдосконалив свої навички плавання – не лякався навіть бурхливого моря.
Любов до руху та ризику поступово переросла у справу життя. Денис рано почав виступати на цирковій арені. Він гастролював із цирком у різних країнах — Ізраїлі, Німеччині, Естонії, Казахстані. Згодом закінчив естрадно-циркове училище і виступав у складних акробатичних номерах.
Але де б він не був, чим би не займався, у серці завжди жило передчуття чогось більшого. Попри циркову кар’єру, у Дениса була ще одна мрія — служба. Ще зі школи він говорив матері, що хотів би працювати в поліції. Його приваблювало відчуття порядку і відповідальності, можливість прийти на допомогу. Але склалося так, що він здобув іншу професію — закінчив курси масажу й працював реабілітологом.
Війна увірвалася в життя Дениса ще у 2014-му. Він був на гастролях у Луганську, коли проросійські сепаратисти почали захоплювати українські адмінбудівлі та військові частини, влаштувавши хаос у місті. Хлопець бігав дивитися на те, що відбувається — ще зовсім юний, із дитячою цікавістю. Вже тоді в юнакові прокинувся захисник, але мати, оберігаючи єдиного сина, благала почекати. Та й було йому тоді лише 17…
Він чекав. Минули роки. Була робота, родина, звичайне життя. Але внутрішній поклик не згас. У вересні 2024 року Денис зробив свій вибір — став добровольцем, доєднавшись до лав українських захисників. Він потрапив до елітного спецпідрозділу ГУР МО «Артан» — одного з тих, що виконують надзвичайно складні бойові завдання.
Бойові товариші згадують Дениса як людину з особливим почуттям гумору. І водночас побратими кажуть: Денис був надзвичайно відповідальним — йому пророкували блискучу військову кар’єру. Цирковий гарт навчив його головному — ціні партнерства: на арені, як і в бою, ти відповідаєш за життя того, хто поруч.
Останній бій Денис Струнніков прийняв 22 серпня 2025 року поблизу Новомихайлівки Краматорського району Донецької області. Після виконання завдання група відходила до лісосмуги, де потрапила під мінометний обстріл. Машина підірвалася, бійці кинулися врозтіч. Смертоносна 120-міліметрова міна впала зовсім поруч із Денисом. Тяжкі поранення, страшний біль… Денис боровся за життя ще 12 годин. Побратими не кинули його — несли на собі крізь пекло, так само як раніше Денис сам виносив поранених друзів з поля бою. Його забрали, не залишили ворогу, але час і тяжкі поранення не залишили шансів…
Денис «Діо» Струнніков повернувся додому «на щиті» в закритій труні. Його поховали 3 листопада 2025 року на Пантеоні Героїв Тернополя, що на Микулинецькому кладовищі.
Він став Почесним громадянином Тернополя, отримав відзнаки від рідного Івано-Франківська та Головного управління розвідки посмертно. Життя Героя було коротким, але яскравим і насиченим — ніби він завжди поспішав встигнути більше, ніж дозволяє час. І тепер у пам’яті він залишився таким, яким був завжди: усміхненим, світлим і трохи невгамовним — людиною, життя якої було справжнім.
Низький уклін і світла пам’ять Герою.