Боєць 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, спортсмен і воїн. Ігор Чошко загинув у перші дні повномасштабної війни, стримуючи наступ російських окупантів на столицю.
Ігор народився у Калуші на Івано-Франківщині. З дитинства займався рукопашним боєм, тренувався у залі та виборов чимало титулів — був багаторазовим чемпіоном України й області з рукопашного бою та карате.
Строкову службу проходив у Президентському полку. Його відзначили як дисциплінованого й здібного військовослужбовця, тож направили до бригади спецпризначення «Барс» Нацгвардії.
У дні Революції Гідності Ігор був серед найактивніших учасників — завжди гостро відчував несправедливість і не міг стояти осторонь. На Майдані дістав легке поранення.
У 2015 році добровольцем вирушив на схід, де брав участь в АТО на Донеччині, а згодом ще рік служив за контрактом. За мужність, професійність і відданість Україні був нагороджений медалями «За гідність та патріотизм», «Звитяга, мужність, честь», «В єдності – сила держави», «Ветеран війни», «Учасник АТО».
Ігор був батьком трьох синів — Віталія, Володимира та Назара. Для дітей — турботливий тато й справжній друг, для дружини Тетяни — коханий чоловік і надійна опора. Для рідних — люблячий син і брат. Працював художником по граніту, а весь вільний час присвячував родині.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Ігор не чекав повістки — пішов захищати країну добровольцем.
«Позивний “Цербер” він обрав сам, — згадує дружина Тетяна. — Провоював 11 діб. Останній раз подзвонив 6 березня 2022 року. Був стривожений, казав, що кілька днів не вийде на зв’язок — буде дуже “гаряче”. Передай усім, що всіх люблю” — це були його останні слова».
7 березня 2022 року Ігор Чошко загинув у бою біля села Слобода-Кухарська на Київщині. 17 березня його поховали на Алеї Слави міського кладовища.
Указом Президента України йому посмертно присвоєно орден «За мужність» III ступеня. Також Ігор був нагороджений медаллю «За оборону рідної держави».
Вічна слава герою!