У лютому 2024 року на передовій обірвалося життя українського дзюдоїста, тренера і судді Костянтина Матвієнка.
Народився він у сім’ї заслуженого тренера Едуарда Матвієнка, тож любов до спорту прививали йому ще з пелюшок. Він активно займався дзюдо, брав участь у всеукраїнських змаганнях, а також виступав за кордоном, і мав чимало нагород. Він отримав звання кандидата у майстри спорту і все своє подальше життя присвячував розвитку улюбленого виду спорту на Сумщині. Костянтин був тренером і суддею.
У щільному спортивному графіку знайшов він час і на музичну освіту. Дружина Світлана, з якою познайомилися у 2010 році, каже, що Костянтин дуже добре співав. Він був доброзичливим, веселим та люблячим чоловіком і батьком двох синів, які народилися у подружжя.
Після початку повномасштабного вторгнення Костянтин відправив родину з Сум, а сам залишився у місті, аби допомагати людям. А вже в березні разом з другом записався до війська, але дружині одразу в цьому не зізнався. За її словами, дізналася вона про це від подруги, яка розповіла, що бачила чоловіка у військовій формі. У травні Костянтин попросив приїхати Світлану додому. Як з’ясувалося він приготував сюрприз – освідчився коханій, і вони одружилися.
Про свою службу та місця, де перебував, багато не розповідав Світлані, аби вона не хвилювалася. Часто дзвонив, а восени 2023 року приїхав у невеличку відпустку, яка припала якраз на сина і його дні народження.
15 лютого 2024 року Костянтин телефонував дружині дуже часто, майже щогодини. Казав, що має час поговорити. Востаннє вони розмовляли о 16:47. Наступного дня Світлана чекала, що ось-ось почує дзвінок, але він так і не пролунав. Тиша наступних кількох днів насторожувала, напружувала і лякала. Врешті телефон таки задзвонив, але замість голосу коханого були голоси його побратимів. 18 лютого 2024 року вони зателефонували Світлані, аби повідомити страшну новину, що, рятуючи побратимів, під Вугледаром Донецької області 43-річний Костянтин Матвієнко загинув. Він відкопував українських військових, яких засипало землею, коли російські окупанти завдали чергового удару. Уламки потрапили в руку, а також залетіли під бронежилет. Попри поранення він до останнього боровся за життя, зміг проповзти чималу відстань до своїх, але врятувати, на жаль, його не встигли…