Хлопчик, який мріяв стати футболістом. Кирило мріяв про футбол і щиро вболівав за улюблений ФК «Кривбас». Займався футболом у ДЮСШ №1 «Кривбас-84», був активним, уважним і дуже старанним на тренуваннях. Часто приходив разом із батьком на домашні матчі клубу — футбол був важливою частиною його життя.
Йому було лише десять в той страшний день. 11 листопада 2024 року російські нелюди завдали ракетного удару по Кривому Рогу. Влучення по житловій пʼятиповерхівці забрало життя майже всієї родини Куликів.
У квартирі на третьому поверсі перебували мама, 32-річна Олена Кулик, і троє дітей — Кирило, дворічний Демид та двомісячна Уляна. Частина будинку обвалилася, пошуково-рятувальна операція тривала понад 14 годин. Коли діставали тіла дітей, плакали навіть рятувальники… Вижив лише Максим, батько родини.
14 листопада 2024 року у Домі молитви відбулося прощання. Прийшли рідні, сусіди, друзі, колеги та небайдужі мешканці міста. Прийшов і тренер Кирила — той, перед ким хлопчик зростав як гравець. Він з теплом згадував підопічного: чемний, вихований, завжди відкритий до інших дітей. Уся команда сприйняла новину як трагедію — хлопці плакали просто на стадіоні.
На стадіоні «Гірник», де Кирило часто був поруч із батьком, тепер встановлена фігура хлопчика — пам’ять про дитину, у якої було попереду ціле життя.
Вічна пам’ять Кирилу та всім невинно вбитим дітям.