Він прийшов у цей світ як диво — попри прогнози лікарів, попри страхи, попри всі «не можна». Марк Матяш-Мирний був довгоочікуваним сином, ріс швидко, ніби поспішав жити — яскраво, на повну.
Рух — його природний стан. З трирічного віку грав у футбол, захоплювався баскетболом та любив танцювати. А ще Марк мріяв про кіберспорт і добре розумів, що шлях до великої мети складається з щоденної праці: п’ять років англійської, самодисципліна, цікавість до нового. Він умів вчитися — уважно, старанно, без показної метушні. У школі його знали як самостійного, відкритого, відповідального хлопця, який охоче брав участь у житті класу і вмів бути надійним.
Хлопчик любив тварин, любив їздити на море та відпочивати на дачі, риболовлю з татом і прогулянки в парку всією родиною. Любив Харків — так, що навіть у безпечніших містах думками повертався додому. Коли родина змушено виїжджала через війну, Марк сумував, але тримався. А вже у 2023-му, його очі світилися — він знову був у своєму місті.
Марк мав ще одну роль — він став обличчям бренду дитячого одягу, який створила мама. Камера його не лякала: він умів тримати погляд, позувати, бути впевненим. Часом втомлювався, але ніколи не відступав — хотів довести справу до кінця. У цьому теж був своєрідний спорт: витримка, концентрація, характер.
У вересні 2024-го року Марк відсвяткував свій 11-й день народження — у Харкові, як і мріяв. Повітряні кульки злетіли в небо, був святковий торт у кафе, були подарунки, усмішки. А вже за кілька тижнів настав той трагічний день. 30 жовтня 2024 року російська авіабомба влучила у дев’ятиповерхівку на Салтівці, де мешкала родина хлопчика. Марка дістали з-під завалів із тяжкими травмами голови та переломами. Медики боролися за його життя, він боровся теж — до останнього. Але перемогти не вдалося.
Мама Марка Тетяна, важко поранена, дізналася страшну правду не одразу: вона сама після обстрілу перенесла складну операцію. Його тато Володимир, попри травми через влучення російської бомби, допомагав рятувати інших, показував, де був Марк, кликав на допомогу. Але сина врятувати був не в силах.
Марк Матяш-Мирний — спортивний хлопчик із харківського двору, зі своїми мріями та вмінням радіти життю. Йому було лише 11. Але в цих одинадцяти роках — цілий світ, сповнений рухом, світлом і любов’ю.
У нього залишилися батьки, бабусі й дідусь, рідні та друзі. І Харків — місто, яке він любив до останнього.
Пам’ять про Марка — це пам’ять про дитинство, вкрадене війною. І про життя, яке мало тривати.