Cпортсмен, воїн, боєць за свободу й Незалежність України, який прожив життя, сповнене руху, сили, прямоти й вірності своїй Батьківщині.
Олександр Грузін народився 30 січня 1978 року в Івано-Франківську, у родині військового. Навчався у школі №3, а згодом обрав шлях спорту — закінчив технікум фізичної культури та спорту, нині Коледж фізичного виховання. Виступав за аматорські команди Івано-Франківська, був тим, хто веде гру серцем.
Після строкової служби доля привела його на інший фронт — громадянський. Під час Помаранчевої революції він стояв на Майдані, захищаючи Незалежність так само чесно й безстрашно, як бився на футбольних полях.
У 2014 році, із початком російської агресії, Олександр став до лав українських оборонців. Його бойовий шлях почався 29 серпня — у Луганській області, де він пройшов крізь чимало гарячих точок: Щастя, Старий Айдар, Станицю Луганську. Отримав поранення, що назавжди лишило слід — інвалідність. Але це не зламало Воїна.
Коли 24 лютого 2022 року російські терористи розпочали повномасштабне вторгнення, вже наступного дня Олександр знову став у стрій. Цього разу — у складі рідної 80-ї бригади ДШВ та новоствореної 42-ї окремої механізованої бригади, однієї з тих, що народилися на Франківщині.
Бив ворога на Миколаївщині, Херсонщині, Луганщині, Донеччині. Його шлях пролягав через найгарячіші точки — Бахмут, Часів Яр, Берестове, Бородичне — місця, де кожен метр землі зрошений кров’ю українських героїв.
Олександр був не лише воїном. Він був людиною великої душі: щирою, доброю, відкритою. Любив тихі ранки з вудкою, знав усі місця, де ховаються гриби у прикарпатських лісах, умів зігріти вечір грою на гітарі й співом..
9 вересня 2024 року в реанімаційному відділенні однієї з франківських лікарень після важкої хвороби, спричиненої війною та роками боротьби, Олександр Грузін відійшов у вічність. Зупинилося сильне, вірне Україні серце, яке не шкодувало себе заради інших.
Вічна пам’ять Герою.