Україна втратила ще одного свого сина, який поєднав у собі силу спортсмена й мужність воїна. Олексій Розенталь, молодший сержант 3-ї штурмової бригади віддав своє життя за Батьківщину.
Народився Олексій 1990 року у Дніпрі. З юності був частиною футбольного фанатського руху «Авангард», а згодом — одним із засновників і перших гравців регбійного клубу «Дніпро». Його позиція на полі — хукер, форвард, який завжди ішов на найжорсткіші зіткнення, боровся до останнього й не знав страху. Саме ці риси зробили його серцем команди, але важка травма змусила передчасно завершити спортивну кар’єру.
Вже на початку повномасштабної війни Олексій вступив до лав тероборони. Його фанатське прізвисько «Внук» стало бойовим позивним, під яким його знали побратими. Починав піхотинцем у 98-му батальйоні тероборони, що згодом увійшов до складу 1-го механізованого батальйону 3-ї окремої штурмової бригади. Пройшов славетний бойовий шлях: від гранатометника і кулеметника — до оператора безпілотників. Нищив ворога на різних напрямках фронту — від Запоріжжя й Харківщини до пекла Бахмута та боїв за Авдіївку.
Побратими згадують Олексія як людину, яка була душею підрозділу. Завжди усміхнений, добрий, відкритий, але водночас мужній і безстрашний. «На нього завжди можна було покластися», — говорили ті, хто стояв із ним пліч-о-пліч.
Його бойовий шлях і відвагу відзначили численні нагороди: «Сталевий хрест», «Золотий хрест», «Хрест Хоробрих», медаль «Лицарський Хрест» та орден «За мужність» ІІІ ступеня.
Це свідчення того, що у війні він залишився таким самим, яким був у спорті, — людиною, яка бореться до кінця.
1 вересня 2025 року Олексій Розенталь загинув у боях на Харківщині. Йому було лише 34. У Героя залишилися мати й сестра…
Україна втратила захисника, спорт – яскравого атлета, а бойові товариші — брата, надійного й незамінного. Його життя — це історія спортсмена, що став воїном, і воїна, який залишився спортсменом у серці: чесним у боротьбі, відданим команді, готовим йти до кінця.
Світла пам’ять Герою.