Життя Сергія Федьківа — це історія мужності, відданості та великої любові до України. Він народився 1989 року в Калуші, на Івано-Франківщині. Змалку був відданий спорту, а згодом став чемпіоном Івано-Франківської області з боксу, брав участь у чемпіонатах України. Спорт виховав у ньому те, що потім визначило і воїнську долю Героя — силу духу, витривалість, непохитність у боротьбі та здатність стояти до кінця.
Після школи та університету Сергій працював на різних роботах і в Україні, і за кордоном. Рідні пригадують: він ніколи не цурався важкої праці, вмів тримати слово, завжди залишався добрим і уважним до людей. Здавалося, життя простеляло перед ним дорогу, де були і праця, і спорт, і мирні плани. Але російська навала перекреслила їх — війна покликала його до іншої боротьби.
2016-го року Сергій став до лав Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Три роки — з 2016 по 2019-й — він віддав передовій. Повернувшись додому, намагався знову будувати майбутнє: працював, мріяв, планував. Та коли в лютому 2022-го почалося повномасштабне вторгнення, він не вагався ні хвилини. Уже 26 лютого став до строю у 79-й окремий батальйон 102-ї бригади Сил територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського, у роту вогневої підтримки.
Товариші по зброї згадують Сергія як людину, яка завжди була поруч. Усміхнений, спокійний, з тією внутрішньою силою, яка вміла підтримати інших у найважчі хвилини. Він рятував поранених, прикривав побратимів, виявляючи мужність, що межує з самопожертвою. Служив водієм зенітно-кулеметного відділення зенітно-ракетно-артилерійського взводу — завжди на передовій, завжди там, де найбільша небезпека.
За мужність та відвагу Сергій Федьків був нагороджений медалями «За оборону рідної держави», «За службу державі», «За поранення».
11 травня 2025 року, виконуючи бойове завдання у селі Малинівка Запорізької області, Сергій ціною власного життя врятував побратимів. Поранення виявилося несумісним із життям. Він загинув, як жив — прикриваючи ближніх.
Побратими, родина та бойові посестри звернулися до Президента України з проханням присвоїти йому звання Героя України (посмертно). Бо саме таким він і був — справжнім Героєм, воїном світла, спортсменом із залізною волею і людиною з великим серцем.
Він боровся на війні, щоб ми жили. Його серце спинилося, але його подвиг битиметься в серцях українців завжди.
Світла пам’ять.