Рятуючи побратимів на передовій, загинув дитячий тренер з футболу Станіслав Водолажський.
Народився він 12 лютого 1997 року у Запоріжжі. Футбол, яким захоплюються мільйони людей по всьому світу, припав до душі і маленькому Станіславу. Він почав грати на позиції воротаря за місцеву команду “Аякс”. Після школи стало зрозуміло, що кар’єру футболіста побудувати важко, адже професійні клуби шукають на позиції голкіперів переважно високих гравців. Та попри це прощатися з футболом Станіслав не збирався. Він продовжував грати, але вже на любительському рівні.
У 17 років став помічником тренера у своїй рідній спортивній школі. Працював з малесенькими дітками, які тільки знайомилися з футболом. Згодом почав і сам працювати там тренером. Йому настільки подобалась ця робота, що він буквально жив там, присвячуючи їй увесь свій вільний час. Навіть допомагав будувати разом з іншими тренерами футбольне поле, на якому потім працював. Станіслав хотів розвиватися, як тренер, і допомагати розкривати таланти своїм підопічним. Тому він і проводив безкоштовні заняття, адже далеко не всі мали можливість платити. Його обожнювали діти і з великим задоволенням приходили до нього тренуватися.
Після початку повномасштабного вторгнення у квітні 2022 року Станіслав разом зі своїми двома друзями добровільно вирішив стати на захист України і пішов до військкомату. Пройшов навчання, потрапив до 6-го стрілецького батальйону, отримав позивний “Мессі” і відправився на Авдіївський напрямок. За рік служби отримав кілька контузій, але, коли набирали військових у десантні підрозділи, куди не брали з контузіями, Станіслав сказав, що у нього їх немає. Так він потрапив до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.
20 грудня 2023 року разом з двома побратимами Станіслав виконував бойове завдання поблизу села Новомихайлівка Донецької області. На шляху до позицій одного військового з групи окупанти поранили. Станіслав дізнався про це по рації і пішов йому надавати першу допомогу. Як розповіли пізніше друзі, поранений військовослужбовець втратив ногу, руку і око, але завдяки Станіславу залишився живим і розповів про трагічні події того дня. Коли “Мессі” надавав медичну допомогу, пролунав ще один постріл, яким загарбники поранили третього з групи наших військових. Станіслав одразу побіг до побратима. Він встиг дістатися до нього, але окупанти вдарили по позиціях ще раз. Той приліт, на жаль, і став фатальним, як для Станіслава, так і для захисника, якому він прагнув допомогти.
Станіслав був відважним воїном із сильним духом, справжнім другом, на якого завжди можна було покластися, і тренером з великої літери. Попрощатися з Героєм, який віддав життя за майбутнє України, прийшло дуже багато людей, серед яких величезна кількість його вихованців.
Вдома ж на нього до останнього чекали батьки, рідна сестра та племінниця…