Військовослужбовець полку «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, музикант та скульптор, спортсмен і дитячий тренер. Тарас Лаврів поклав життя за Україну, героїчно загинув, захищаючи від окупантів маріупольську «Азовсталь».
Тарас Лаврів народився 6 липня 1989 року у місті Долина на Івано-Франківщині. З дитинства — пластун, захоплений історією козаків, вихований у дусі патріотизму. Він ріс хлопцем, у якого сила поєднувалася із розумом, а мистецтво — з дисципліною воїна.
Закінчив Львівський коледж імені Івана Труша, а згодом — Львівську національну академію мистецтв. Його покликанням була скульптура: саме Тарас створив пам’ятник Митрополиту Шептицькому на Гошівській горі.
Тарас також грав на гітарі у патріотичному гурті «Залізний Хрест», а також виступав з гуртами «Nonsun» і «Gravitsapa». Разом із дружиною Юлією творив мистецтво — малював, набивав тату.
Здобувши фах художника, він передавав свої знання дітям — викладав у Долинській дитячій художній школі, а згодом став її директором.
Та Лаврів був не лише митець, а й спортсмен, який жив у русі. Захоплення єдиноборствами переросло у справу життя: він заснував у рідній Долині школу айкідо йошинкан, а також — школу бойового гопака імені Івана Богуна. Був тренером, наставником, прикладом сили духу й честі для своїх вихованців. Посів третє місце у всеукраїнському турнірі з фрі-файту пам’яті Павла Федорука (категорія 69 кг), а у бойовому гопаку досягнув ступенів “Жовтяк” та “Сокіл”.
Коли на країну насунулася велика війна, Тарас не вагався. 25 лютого 2022 року, вирушив добровольцем на оборону Києва. Увійшов до лав підрозділу ССО «Азов» Київ. Брав участь в бойових діях поблизу столиці, а після визволення Київщини від російських окупантів — поїхав на порятунок Маріуполя.
Його шлях пролягав до найгарячішого місця війни — «Азовсталі». Там, серед вогню й сталі, він виконував бойове завдання: доставити зброю, ліки, допомогу, евакуювати поранених. Та операція виявилася надзвичайно складною, адже ворог кинув на знищення оборонців шалені сили.
10 квітня 2022 року Тарас загинув від кулі російського снайпера під час виконання бойової місії. Йому було 32. Тіло Героя вдалося ідентифікувати лише восени. Як Тарас і заповідав, його кремували у Києві, а 29 жовтня 2022 року прах воїна, митця й спортсмена спочив у рідній землі — у Долині.
За мужність і відвагу Тарас Лаврів посмертно нагороджений відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України «За мужність при виконанні спецзавдань» та відзнакою «За заслуги перед Долинською громадою». У жовтні 2023 року на фасаді художньої школи, якою він керував, відкрито меморіальну дошку його імені.