Уродженець Калуша на Івано-Франківщині, стрілець 3-ї стрілецької роти 79-го батальйону 102-ї окремої бригади територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського — Василь Микицей був людиною, для якої служіння Україні було не обов’язком, а внутрішнім покликом.
Василь народився 10 грудня 1972 року. Ще з дитинства вирізнявся щирістю й відкритим характером. Навчався у Калуській школі №7, де його згадують як надійного товариша. З ранніх років серйозно займався спортом: відвідував секцію вільної боротьби у спорткомплексі «Будівельник», виконав норматив кандидата у майстри спорту, неодноразово ставав призером чемпіонатів області та України.
Його тренер Микола Пукіш згадує Василя як надзвичайно дисциплінованого і працьовитого спортсмена, який ніколи не уникав складнощів, завжди досягав поставленої мети й постійно прагнув більшого.
Після строкової служби, у 1993 році, Василь вступив до Тернопільського інституту народного господарства, де здобув фах «Облік і аудит». Працював у Калуській міській раді, а згодом — у Головному управлінні Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області. 2011 року отримав диплом магістра державного управління в Івано-Франківському технічному університеті нафти і газу.
У 1996 році Василь одружився. Разом з дружиною Богданою виховав трьох синів — Ярослава, Максима та Степана. Він був уважним і турботливим батьком, любив мандрувати й передавав дітям цю любов до гір і природи. Разом із кожним із синів, коли їм було по 5–6 років, підкорив Говерлу.
Василь завжди був активним громадянином: брав участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності, належав до Калуської Спілки української молоді.
З перших днів повномасштабного вторгнення — вже 25 лютого 2022 року — долучився до Калуської тероборони. Перед відправкою на фронт отримав тяжку травму ахіллового сухожилля, однак після відновлення повернувся до підрозділу, навіть маючи ще не до кінця загоєну рану. Спочатку допомагав на кухні, а згодом став до бойових завдань. Завжди усміхнений, світлий і впевнений, він говорив побратимам, що залишиться поруч «до самого кінця, до перемоги».
5 грудня 2023 року під час боїв поблизу Гуляйполя на Запоріжжі Василь зазнав важких поранень. Його доставили до лікарні в критичному стані, однак урятувати життя не вдалося. Він відійшов у вічність на свій день народження — 10 грудня, коли йому мало виповнитися 51.
16 грудня Калуш попрощався з Василем Микицеєм. Героя поховали на Алеї Слави міського кладовища.
Вічна пам’ять і честь Захиснику України.