Виконуючи бойове завдання у тилу ворога, загинув український спортсмен і відважний захисник Юрій Баланчук.
Народився він 9 вересня 1987 року у Києві. Тут і робив свої перші кроки у спорті. Спершу потрапив на секцію греко-римської боротьби, тренувався під керівництвом заслуженого тренера України Миколи Фетісова. Виступав на чемпіонатах Києва та України. Окрім цього, пробував себе і в інших видах спорту. Був переможцем клубних змагань з джиу-джитсу, а ще ставав третім на всеукраїнському турнірі з бойового самбо. Втім про усі ці дипломи за перемоги на спортивних турнірах дружина Юлія, з якою вони разом прожили більше 10 років, дізналася вже після його загибелі, знайшовши їх серед речей та документів чоловіка. Бо Юрій не любив багато про себе розповідати, а третє місце взагалі не вважав досягненням.
Хоч вищу освіту він отримав за напрямком друкарська справа, працювати пішов у сферу спорту. Опанував професію масажиста, працював тренером та писав програми для здорового харчування. Юлія пригадує, що чоловік ніколи нікому і ні в чому не відмовляв, завжди простягав руку допомоги. На одному з днів народження Юрія, коли вони тільки познайомилися, пролунав тост, який їй дуже добре запам’ятався: “Юра – це та людина, якій ти дзвониш і кажеш, що не можеш знайти шліфовку потрібного розміру. І він тобі її обов’язково знайде», – такими були слова друга за святковим столом.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Юрій з дружиною був не вдома. Юлія пригадує, що перші дні не могла змиритися з рішенням чоловіка йти воювати, але згодом, на третій день, все ж погодилась. Повернувшись до столиці, він навіть не зайшов додому, а одразу попрямував до військкомату. Доєднався до лав територіальної оборони. До середини квітня 2022 року стояв на захисті столиці, а потім воював на Київщині та тримав оборону на кордоні з Білоруссю. 18 січня 2023 року Юрій перейшов служити до лав спецпідрозділу Головного управління розвідки Міноборони “Артан”, про що мріяв уже давно. Він хотів, аби молоді 18-річні хлопці не йшли воювати. Саме заради наступних поколінь та майбутнього вільної України він і взяв до рук зброю, маючи за плечима лише рік служби в армії у молодості.
Разом з побратимами він неодноразово виконував бойові завдання в тилу ворога. Так було і у той злощасний день. 4 жовтня 2023 року Юрій разом з побратимами був на завданні у тимчасово окупованому Криму. Коли на годиннику була 3:58 ночі, Юлія раптово прокинулася і відчула, що з коханим щось трапилося. Єдине, що могла тоді робити – це щосили молитися і вірити, що він, можливо, поранений, але точно живий, і вони скоро зустрінуться. Та о 12 дня, коли Юрій мав зателефонувати, на зв’язок він так і не вийшов… На наступний день після завдання, у четвер, він мав приїхати додому у відпустку. Обіцяв дружині усе розповісти, навіть звідки у нього взявся позивний “Бабах”. За іронією долі вони таки зустрілися у четвер, але не в той, а 25 січня 2024 року на його похороні.
Вдома до останнього на нього чекали кохана дружина та її син, який хоч і не був рідним для Юрія, але якого він любив, як рідного…
Ще за життя Юрія подали на нагородження медаллю “За бойові заслуги”, але прийняти особисто він її не встиг. Посмертно Герой отримав і найвищу відзнаку від ГУР – “Зірка Слави”, також його нагородили відзнакою Президента України “За оборону України”.
У лютому 2024 року провели відкритий чемпіонат Полтавської області з таїландського боксу, який присвятили загиблим воїнам спецпідрозділу “Артан”, серед яких і Юрій Баланчук…