Герой народився у Маріуполі — місті, яке стало для нього і домом, і місцем головного бою. Закінчив Приазовський державний технічний університет. Працював на металургійному комбінаті.
З юності був відданий руху — кандидат у майстри спорту з водного поло. Спорт сформував у ньому витривалість, дисципліну та вміння працювати в команді — риси, які згодом визначили його і як військового.
Був активним у середовищі вболівальників футбольного клубу «Маріуполь», входив до колективу «Проєкт 32». Любив подорожувати Україною.
Із початком російсько-української війни у 2014 році долучився до волонтерської діяльності — допомагав забезпечувати українських захисників під час боїв за Широкине. У грудні 2015 року після проходження підготовки вступив до полку «Азов».
Проходив службу в артилерійському дивізіоні, згодом — у мінометній батареї. Пізніше — у підрозділі розвідки спеціального призначення. Обіймав посаду старшого сержанта, командира відділення розвідки. Позивний — «Пентагон».
24 лютого 2022 року зустрів у Маріуполі. Брав участь в обороні міста. Паралельно допомагав цивільним: доставляв воду та продукти в укриття, евакуйовував поранених з-під обстрілів.
22 березня 2022 року під час бою на одній із ділянок оборони Маріуполя підрозділ, у якому перебував Богдан, опинився під загрозою оточення. Він висунувся у напрямку противника, що дозволило побратимам змінити позиції. Під час цього бою отримав важке поранення.
Певний час перебував на території заводу «Азовсталь», після чого був евакуйований до Дніпра. Помер від поранень 28 березня 2022 року.
Похований у місті Дніпро 31 березня 2022 року.
Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», нагрудними знаками «За доблесну службу» та «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, відзнакою «Козацький хрест» ІІІ ступеня, орденом «За мужність» ІІІ ступеня та орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно).
У Богдана залишилися дружина та донька.
Вічна слава герою.