5 червня 2025 року на Покровському напрямку загинула Катерина «Мяу» Троян — яскрава, талановита і незламна українка. Їй було лише 32 роки. Її життя стало прикладом того, як міць духу та любов до України ведуть людину до найвищої жертовності.
Спорт для Катерини був джерелом сили та свободи, простором, де гартувалася її воля. Вона професійно займалася легкою атлетикою – тренувалася у відомої наставниці Ірини Пустовойт разом із зірками українських стрибків у висоту Юлією Левченко та Іриною Геращенко. Її в житті приваблювали виклики — лижні траси Карпат, круті схили Альп, підкорений Арарат, гори Андорри. Вона обожнювала сноуборд, займалася йогою, скелелазінням, любила експерименти з власними можливостями. У спорті Катерина навчилася головного — долати себе і йти до кінця.
Її життя могло бути зовсім іншим. Вона мала освіту програміста та журналіста, працювала у міжнародній IT-компанії, вільно подорожувала світом, мала перспективну кар’єру і комфорт. Але після початку російської навали відчула: цього недостатньо. Спершу волонтерство, допомога друзям-спортсменам і військовим, потім — усвідомлене рішення стати на захист країни.
Навесні 2024-го Катерина склала присягу та вступила до лав 82-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Її позивний «Мяу» народився жартівливо — від панамки з котячими вушками, яку вона любила носити. Але згодом це ім’я стало символом — у небі «Мяу» була безжальною мисливицею. За півтора року служби вона здійснила понад тисячу бойових вильотів, била ворога під Вовчанськом, на Курському та Покровському напрямках. Вона не лише керувала дронами, а й перепрошивала їх, навчилася паяти й збирати обладнання. Її IT-досвід допомагав підрозділу, де було чимало старших воїнів, яким важче давалися новітні технології.
Її командири й побратими згадують: Катя була рівною серед рівних, без зарозумілості, без страху, завжди готова допомогти. Разом вони переживали артобстріли, авіаудари, атаки ворожих дронів.
«Мяу прийшла на війну, щоб бути фахівцем у своїй справі. Вона була членом команди, якому було не все одно», — написали її побратими з роти ударних БПЛА.
Водночас вона залишалася тією самою дівчиною, яка любила життя. Висока, струнка, з яскравим синім волоссям, у смішному кiгурумі чи панамі з котячими вушками — вона світилася серед людей. Подруги називали її сонцем компанії: Катя завжди підтримувала, сміялася, дарувала енергію. На її руці було тату з написом «Happiness is a choice» — «Щастя — це вибір». І вона справді обирала щастя — навіть посеред війни.
Катерина Троян – одна з найвідоміших українських жінок-воїнів. Її портрет увійшов до міжнародної фотовиставки «Жінки на захисті України» у Лондоні, яку презентував Валерій Залужний. Посол і колишній головнокомандувач ЗСУ називав її прикладом професіоналізму та відваги.
Але навіть найсильніші інколи не можуть встояти перед смертоносним ворожим залізом. Під час виконання бойового завдання 5 червня 2025 року на Покровському напрямку Катерина отримала важке поранення. В госпіталь імені Мечникова в Дніпрі її довезли ще живою, але врятувати не змогли. Поранення виявилося смертельним – вона померла наступного дня, попри відчайдушні намагання лікарів врятувати її життя.
Прощалися з нею у Києві, в Михайлівському соборі. Побратими, друзі й рідні запалили десятки кольорових фаєрів— так, щоб це прощання було яскравим, як її життя.
Сьогодні її історія стала символом — поєднанням ніжності й твердості, жіночності й сили, спорту й війни. Вона мріяла відбудовувати Україну, створити сім’ю, народити дітей. Її життя обірвалося надто рано, але її подвиг житиме вічно.
Катерина «Мяу» Троян — це уособлення молодої України, яка прагне свободи і готова за неї боротися. Її ім’я живе у серцях людей.
Петиція про присвоєння їй звання Героя України зібрала десятки тисяч підписів. Історія Катерини — це історія нашої боротьби, нашої незламності, нашого вибору.
Слава і честь жінці-воїну. Вічна пам’ять захисниці України.