Унаслідок російської ракетної атаки на столицю 8 липня 2024 року серед загиблих опинилася майже ціла родина: під завалами власного будинку перестали битися серця мами та її двох маленьких діток.
У родині Зоряни та Василя Симанюків 29 листопада 2013 року народився син Максим, а 9 вересня 2015 року з’явилася донечка Анастасія. Здавалося б, що може завадити щастю цих двох маленьких янголят?! Як і всі однолітки, вони росли, навчалися, ходили до столичної школи №28, а ще активно займалися спортом. Максим обрав для себе карате, відвідував клуб “Чемпіон”, тренувався у Володимира Боєва, а Настя займалася художньою гімнастикою у дитячо-юнацькій спортивній школі №20 під керівництвом Валентини Панченко.
Лише хороші слова про родину можна почути від учителів, які викладали у діток. Дуже відповідальні, наполегливі, працьовиті, дружелюбні, комунікабельні та абсолютно не конфліктні. А ще надзвичайно завзяті. Якби важко іноді не було займатися художньою гімнастикою, кидати її Настя не хотіла, а Максим, на додачу до карате, ще мріяв записатися на футбол. Щовечора він приходив на шкільний стадіон, де збиралися діти, аби пограти, і доєднувався до однієї з команд. Викладачі кажуть, що обоє дуже добре навчалися, старалися на уроках і болісно сприймали невдачі, бо завжди працювали на всі 100 відсотків. Любили читати і часто розповідали своїм класним керівникам, які нові книжки придбала їм мама. А ще вона завжди клала дітям до школи щось смачненьке з дому, що сама готувала. Цю справу мама Зоряна любила і присвячувала їй дуже багато часу, адже працювала кухарем. А тато був фермером.
Коли почалось повномасштабного вторгнення, родина виїхала до Рівненської області, але вже до початку навчального року, влітку 2022, повернулися до Києва. Батьки хотіли, аби діти ходили до рідної школи та продовжували розвиватися, навчатися попри все. У травні 2024 року Максим закінчив четвертий клас школи, а Настя – третій. Попереду чекало безтурботне літо та відпустка мами, перший день якої припав на той злощасний день – понеділок 8 липня. Зранку по всьому місту пронизливо лунала повітряна тривога. Багато хто у той час їхав на роботу, хтось лише збирався, а дехто навіть ще спав. Ніхто навіть не міг уявити, що вже за декілька хвилин по місту будуть вити сирени карет швидких та рятувальників. Того сонячного ранку російські окупанти нанесли ракетний удар по столиці, внаслідок якого загинули 33 людини, понад 100 дістали поранення, а також було зруйновано 129 будівель. Під’їзду будинку, в якому мешкала родина Симанюків, тепер просто немає. Коли всі побачили наслідки, одразу взялися дзвонити Зоряні, Максиму і Насті, але їхні телефони не відповідали. Всі до останнього вірили, а особливо тато, який одразу ж приїхав до будинку, що їх дістануть з-під завалів живими, але дива, на жаль, не сталося. Життя 40-річної мами Зоряни, 10-річного Максима та 8-річної Насті обірвала російська ракета, залишивши їхнього тата сам на сам зі страшним горем…