Спортсмен і воїн. Він поклав життя за рідну землю, прикривши собою побратимів. Олександр Боровський належав до того покоління українських спортсменів, чию професійну кар’єру перервала війна. Високий, атлетичної статури, із загартованим спортом характером — він був природженим лідером як на волейбольному майданчику, так і на полі бою.
Олександр народився в селищі Лугини на Житомирщині. Професійний шлях розпочав у Рівному під час навчання в НУВГП. Грав за волейбольний клуб вищої ліги «Патріот», де здобув звання кандидата у майстри спорту. Окрім волейболу, Олександр серйозно займався боксом та легкою атлетикою. Його участь у щорічному марафоні «Шаную воїнів, біжу за Героїв України» була не просто традицією, а виявом громадянської позиції ще до того, як він сам став до лав захисників.
Після завершення навчання Олександр обрав шлях професійного військового. Проходив службу за контрактом у 142-му навчальному центрі ССО, а згодом — у 99-му окремому батальйоні управління та забезпечення Сил Спеціальних Операцій у Броварах. Працював розвідником.
Під час повномасштабного вторгнення Олександр із позивним «Джафар» боронив країну у складі 254-го батальйону 118-ї окремої механізованої бригади. Досвідчений військовий, він спершу був інструктором із бойової підготовки, але вже з травня 2023 року як стрілець-оператор брав безпосередню участь у боях на Бахмутському напрямку.
На початку червня 2023 року інтенсивність боїв біля Кліщіївки на Донеччині досягла максимуму. Олександр уже командував штурмовою групою. Його командир, Ігор Коломієць (у мирному житті — президент волейбольного клубу «Дніпро»), згадує, що Олександр навіть на фронті не полишав думок про спорт і мріяв потренуватися з командою після повернення.
7 червня 2023 року під час штурму група Боровського захопила ворожу позицію та взяла полонених. Проте ворог розпочав контратаку значно переважаючими силами: проти 10 наших бійців було понад 40 окупантів. У цій критичній ситуації Олександр прийняв рішення, яке врятувало життя його групі. Він наказав хлопцям відходити, а сам залишився прикривати побратимів. Зайнявши позицію з кулеметом, «Джафар» стримував наступ ворога, поки в його окоп не влучив FPV-дрон.
Олександрові Боровському назавжди 25. За виняткову мужність він посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю «За жертовність і любов до України».
У квітні 2026 року на Житомирщині відбувся вже третій Меморіал пам’яті Олександра. Для рідних — батьків та сестри — він залишився турботливим сином і братом. Для України — одним із «Янголів спорту», який виміняв своє життя на життя побратимів.
Світла пам’ять Герою.