7 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині віддав своє життя за Україну Олександр Дєдов — воїн, прикордонник, спортсмен, людина великої сили й великого серця. Йому було лише 27.
Олександр народився 26 травня 1998 року в Тульчині на Вінниччині. Спорт полюбив із самого дитинства: міг годинами ганяти м’яч, навіть на шкоду шкільним заняттям. Згодом футбол поступився місцем справжньому покликанню — єдиноборствам. Вихованець клубу «Гепард» Вінницької обласної федерації ММА, кандидат у майстри спорту України, багаторазовий чемпіон та призер обласних та всеукраїнських турнірів. Він відстоював честь рідної Вінниччини, неодноразово представляв Державну прикордонну службу на змаганнях, мріяв про національну збірну і вперто йшов до своєї мети.
У 2018 році, після навчання у Тульчинському професійному училищі № 41, Олександр став до лав Державної прикордонної служби України. Службу розпочав у Могилів-Подільському прикордонному загоні, де швидко заслужив повагу побратимів. З початком повномасштабної війни його військовий шлях проліг через Донеччину. Уже у складі війська він представляв свій підрозділ у змаганнях із рукопашного та універсального бою.
Тренер Олександра Володимир Соляр розповідав, що навіть під час служби він знаходив можливість приходити на тренування. Допомагав молодшим спортсменам, підказував, надихав. Мріяв одного дня самому стати тренером — передавати досвід, виховувати нове покоління бійців. Але цій мрії не судилося здійснитися.
На початку 2026 року Олександр став частиною підрозділу «Фенікс» 3-го прикордонного загону імені Героя України Євгенія Пікуса. Він опанував керування БпЛА й став старшим оператором ударних безпілотних авіаційних комплексів. Його роботою було прикривати небо над лінією фронту, берегти життя побратимів, бачити небезпеку раніше за інших. Побратими кажуть, що будь-який бойовий виїзд із Олександром був чітко організований, бо він випромінював упевненість.
Навіть найскладніші завдання він приймав із посмішкою. Був кмітливим, сміливим, відданим, прекрасним музикантом і кухарем, любив готувати для своїх. Найкраще у нього виходили солянка, смажена картопля і деруни. Йдучи на своє останнє бойове завдання, він усміхнувся й сказав побратимам: «Як повернуся — приготую вам найсмачніші деруни». Але повернутися не судилося.
7 квітня 2026 року в районі населеного пункту Чернігівка Донецької області російські окупанти накрили позиції операторів безпілотників артилерійським вогнем. Олександр Дєдов отримав поранення, несумісні з життям.
Удома на нього чекали дружина Олександра, дворічний син Макар, батьки та молодший брат Артем.
Низький уклін і вічна слава Герою!