Підполковник Василь Копань на псевдо «Незнайка» загинув 8 вересня 2024 року в районі села Леонідівка Бахмутського району Донецької області. Разом із побратимами він вступив у бій із ворогом, але потрапив під ворожий артилерійський обстріл. Отримані поранення виявилися смертельними. Герою було 28 років.
Василь народився 13 листопада 1995 року в Маріуполі. Після школи навчався у Маріупольському електромеханічному фаховому коледжі. Ще в юності його характер формував спорт — зокрема американський футбол. Він грав у складі маріупольської команди «Азовські дельфіни», де здобув не лише фізичну витривалість, а й навички командної гри, дисципліни та швидкого прийняття рішень — риси, які згодом стали визначальними і на війні.
У вересні 2014 року, одразу після завершення навчання, приєднався до «Азову». Як і багато добровольців, не мав спеціальної військової освіти, однак послідовно розвивав свої навички та прагнув бути максимально ефективним у підрозділі. Пройшов шлях від солдата до підполковника. Брав участь у Широкинській операції, боях у Мар’їнці, тривалий час обороняв позиції на Світлодарській дузі.
Окремою метою для нього була служба в розвідці. Він пройшов складний відбір і згодом став частиною розвідувального підрозділу. Надалі обіймав командні посади, зокрема після загибелі командира взяв на себе керівництво групою спецпризначення.
Під час повномасштабного вторгнення Василь брав участь в обороні Маріуполя та боях на території «Азовсталі». Під його командуванням проводилися рейди глибинної розвідки, диверсії та спеціальні операції в тилу ворога. У травні 2022 року, за наказом Верховного Головнокомандувача, разом із побратимами вийшов у полон. У вересні того ж року був звільнений у результаті обміну.
Після реабілітації повернувся до служби. У січні 2023 року став командиром роти розвідки 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». Брав участь у контрнаступальних діях на Оріхівському напрямку, а також у бойових діях у Серебрянському лісництві. Упродовж 2023–2024 років планував і реалізовував наступальні операції, в результаті яких було звільнено понад 5 км² українських територій, знищено та поранено значну кількість окупантів, захоплено полонених і знищено ворожу техніку.
Особисте життя Василя було тісно пов’язане з Маріуполем. У 2014 році він познайомився з майбутньою дружиною Анастасією, яка волонтерила в лікарні. У 2019 році вони одружилися, а згодом у них народився син. За кілька днів до початку повномасштабного вторгнення він вивіз родину з міста та повернувся до оборони Маріуполя.
За службу Василь Копань був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, орденом Богдана Хмельницького III ступеня та нагрудним знаком «Срібний хрест». 20 січня 2025 року йому посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Нагороду родині вручив Президент України Володимир Зеленський.
Прощання з Василем Копанем відбулося 13 вересня 2024 року в Київському крематорії.
Вічна пам’ять герою.