Володимир Лавренюк з позивним “Барні” був командиром 2 роти батальйону “Поліська Січ”.
Хлопець закінчив із відзнакою факультет фізичного виховання і спорту Житомирського державного університету імені Івана Франка та був кандидатом у майстри спорту зі спортивного туризму.
“Барні” починав свій бойовий шлях, як командир взводу. Брав участь в боях в найгарячіших точках Донецької та Луганської областей. Його відділення, тримаючи оборону, залишалися до останнього на позиціях під Попасною, забезпечуючи відхід побратимів до безпечної зони на віддалі 30 км.
Отримав контузію та легке поранення на позиціях біля Мідної Руди. Але попри це не захотів затримуватись на лікуванні та вже через два дні виявив бажання повернутись до своїх бійців.
“Вони йдуть за ним, бо він завжди думає про особовий склад. Йому лиш 24, але всі його слухають, без питань!», – так говорять про нього оточуючі. Під шаленим вогнем сил супротивника в населеному пункті Весела Долина, що під Бахмутом, він прийняв рішення відводити особовий склад, чим врятував життя 80-ти побратимів.
Там бойовики з ПВК “Вагнер”, пробравшись через соняшникове поле, захопили позиції роти Барні. Проте Барні, під прикриттям ночі, силами роти успішно відбив свої позиції. Барні був викликаний на командний пункт батальйону, і в цей час противник почав черговий наступ на позиції роти значно переважаючими силами.
Командування вважало, що забрати людей в таких обставинах буде не можливим. Проте Барні був рішучим: “Якщо я зараз не поїду до своїх людей, то вони всі загинуть”. Володимир негайно прибув на місце бою, та відвів побратимів в безпечне місце, чим зберіг їм життя.
Кожного разу, розповідаючи про нього, побратими кажуть: “Якби не «Барні», то нас би вже не було б”.